Білоруське життя-буття

26.04.2011

Відверто кажучи, у цю поїздку Білорусі ми практично не бачили, якщо не рахувати цілого дня дороги туди, і цілого дня дороги назад, коли ми гайнули кабанчиком через усю країну, періодично зупиняючись у чистих лісах та поблизу боліт. Минулого разу хоч трохи у люди виходили. Але цього разу ми мали задачу: записати розповіді дідо про відьом, і тому на екскурсійну програму часу не було.

Але у квартирі містера та місіс Візлі як завжди було настільки людно, що наслухалися ми про країну так, як ніби сходили на базар. Сьогодні під одним дахом зібрався дід і тітка Тома, їхні діти Галя, Варя і Тарас, Тарасина дівчина Лєна і Варін чоловік Паша, їхня дитинка Мирославчик, моя мама, я і Нято, і двоє наших малих…

Великдень у Білорусі не святкують. Ми не бачили нікого із кошиком, аби йшли святити паску. У дідовій родині пасок не було, але я у п*ятницю напекла “львівських” пасок, то без ритуальної їжі не обійшлося. Але посвятити ми не змогли, бо наша ідея піти до церкви викликала у всіх якийсь подив і це явно було зробити дуже складно. Тома сказала: “Ну це ж Білорусь, це совок. От були б ви тут на травневі свята! Весь Слонім прибраний, грає музика, всі святкують три дні. А на Великдень тільки пиячать”.

Варя, Тарас і Лєна – інженери. Варя з Тарасом закінчили престижний внз із червоним дипломом, тепер мають 300 баксів зарплати, і стільки ж платять за оренду квартири в Мінську. Правда, Тарас платить менше – 230 за однокімнатну, але там стіни сипляться… Саме тому тягне дві роботи, аби хоч якось жити.

Тома розказує, як ходила на секонд і купила якусь одежину за 20 доларів. Я дивуюся: що ж це за секонд такий дорогий? Скільки ж коштує новий одяг? Нові джинси на базарі  100 доларів. Тому їздять закупатися в Хмельницький.

Нято хоче піти і поміняти долари, це викликає неабияке пожвавлення за столом. Одразу ж Паша береться міняти гроші. Кажуть, що долари купити нереально. Їх просто нема. Неможливо купити валюту не лише фізособам, а й підприємствам. Лєна розповідає, що їхнє підприємство уже бозна-скільки не може обміняти “зайчики” на євро (а там колосальна сума). І дзвонили недавно з банку, пропонували обміняти за курсом, втричі вищім за “офіційний”…

Взагалі, переводячи ціни у долари, всі одразу починають уточнювати: це за “офіційним” курсом чи за реальним. Чоловікові не радили іти міняти гроші в банк, бо одразу почнеться “склока” – хто встигне ті долари викупити? Та й мало що, на нього будуть дивитися як на Людину-з-Доларами – а раптом у нього ще є? Офіційний курс від неофіційного суттєво відрізняється. Якщо офіційний десь 3500, то неофіційний – всі 5000.

З цим доларом, кажуть білоруси, вони фактично стали невиїздними. Адже “зайчики” ніхто не хоче міняти. Паші особисто пощастило, він має валютну візу. Візи у нацвалюті інші банкомати не приймають, а у двовалютних картках паралельний доларовий рахунок блокується. Іра з роботи, яка щойно повернулася з дому (а живе вона в 20 км від білоруського кордону) розповіла, що на кордоні чатують валютчики, які міняють “зайчики” на гривні по якомусь страшно невигідному для білорусів курсу, а вони на ті гроші скуповують їжу (горілку, цукерки) та одяг. А ще – міняють на бакси. Хлопці розповіли, що продукти і справді дорогі, адже найдешевша горілка у них коштує 30 грн на наші гроші.

Не дивно, що за таких розкладах народ, фактично, живе збиральництвом. Благо, хоч ліс є. Ми пили березовий сік, їли гриби з тих лісів, рибу, виловлену у водоймах… Це прямо у всіх сімейне хобі – йти у ліс та запасатися їжею…

У Білорусі – 1 міліціонер на 8 громадян. Таких показників, здається, нема ніде в світі.

Тома пакує нам гостинці. Я намагаюся віднікуватися, що мені не треба її рушників (у мене вся родина працює чи працювала на бавовняних комбінатах, там уже стільки тих рушників надаровано, що комод не закривається), хай їм буде. Але Тома не припиняє: бєрі, гета астанні… Більше, каже, їхній комбінат бавовняних рушників не випускатиме. Чому? Бо бавовна – це імпортовна сировина, а вони мають повністю перейти на свою сировину. Тому випискають банні рушники з льону… Тома витягає такий рушник, я пробую – а воно як наждак! Тома зітхає: що поробиш?

На цю тему розповіли дівчата прикол. У всіх білоруських держустановах стоять монітори “Інтеграл”. Це місцеве виробництво, замовили заводу “Інтеграл”, аби ж нічого не іспортувати. Але до того завод випускав у кращому разі якусь фігню, куди їм робити ЖК-монітори! То вини закупили в Китаї ті монітори, і понаклеювали наліпочки “Інтеграл”. Відліплюєш наліпочку – а там якийсь китайський аналог асуса…

Я наслухалася цього всього і мене така злість бере, коли починають казати, мовляв, а он Білорусь тільки виграла від союзу з Росією, у них он ДОРОГИ ХОРОШІ! Да, блін, у них дороги хороші – бо по них НІХТО НЕ ЇЗДИТЬ! Народ вимирає, дороги пусті… села пусті. Ми верталися по М10, трохи жвавіший рух, фури їздять… так дорога убита добряче була. Було б на кого дивитися, бідні люди…

Білоруської не чула ніде. Тарас пробував щось сказати білоруською, то вийшло гірше, ніж українською. Тома говорить на українсько-білоруському суржику. Все.

http://gohatto-n.livejournal.com/466937.html

Коментування: коментарів