Геополітичне роздоріжжя і українська геостратегія

22.03.2012

В теперішньому взаємозалежному і глобалізованому світі інтеграційні тенденції є домінуючими в світовій практиці. Більшість країн світу в тій чи іншій мірі інтегруються на глобальному чи регіональному рівні, відмінність полягає лише в тому, наскільки ці процеси є глибинними та інтенсивними, а також, чи адекватно політичне керівництво країни обрало геостратегію для досягнення поставленої мети. Для України тема зовнішньополітичної інтеграції є актуальною від початку проголошення незалежності держави. Не дивлячись на ряд очевидних недоліків та переваг, які має Україна, а також аналогічних факторів в інших країнах та окремих регіонах, українська політична верхівка і досі не може оцінити наявний потенціал та обрати геостратегію для реалізації оптимального сценарію зовнішньополітичної інтеграції нашої держави. Хоча на законодавчому рівні в Законі України «Про засади зовнішньої і внутрішньої політики України» визначено, що українська держава прагне долучитись до Європейського Союзу та розвитку європейської системи колективної безпеки, але, чомусь, в реальному житті ми бачимо зовсім інші політичні рішення та вчинки, які віддаляють від зафіксованої цілі.

Вже після заяви глави російського уряду Володимира Путіна про економічні переваги приєднання України до Євразійського Союзу (у російськомовній Вікіпедії цьому присвячено навіть цілий пункт!?), українські політики і навіть деякі експерти повернулися до активного обговорення євразійського сценарію. Попри усі заяви українських політиків про те, що Україна – це країна з європейською ідентичністю, питання зовнішньополітичної визначеності та вектору інтеграції України в черговий раз стає об’єктом маніпуляцій і подвійних стандартів.

Автором було проведено невелике соціологічне дослідження – опитування на тему «Оптимальний сценарій зовнішньополітичної інтеграції України», серед експертів були науковці з США (Олександр Мотиль), Німеччини (Андреас Умланд) та України (Олександр Палій, Володимир Фесенко та ін.). Звичайно, дане дослідження не є репрезентативним, воно не виражає позицію більшості громадян України, проте, враховуючи той факт, що воно є не кількісним, а якісним, це дає можливість більш глибше зрозуміти причини, проблеми реалізації та наслідки геополітичної інтеграції та оцінити, який зі сценаріїв є оптимальним для України.

Всі опитані експерти зазначають, що Україна не безпідставно має геополітичні амбіції та значні перспективи, але мало що робить для їхньої реалізації. Серед потенційно можливих сценаріїв зовнішньополітичної інтеграції України в даний час виокремлюють чотири можливих концептуальних напрямки: європейський, євразійський, східноєвропейський, відмова від інтеграції і проведення багатовекторної політики.

Відмова від інтеграції і проведення багатовекторної політики

Результат опитування показав, що більшість фахівців скептично оцінюють політику багатовекторності як стратегічну мету. Вона, на їхню думку, є не сценарієм інтеграції, а тактичним засобом. У випадку з Україною багатовекторність – це раціоналізація невизначеності політичного керівництва держави. Провадити політику багатовекторності можуть «динозаври» геополітичної шахівниці, але для середніх та малих країн така політика загрожує різноманітними катаклізмами та кризами. На думку А. Умланда, не дивлячись на те, що Україна – це одна з найбільших країн Європи і має в своєму розпорядженні значні ресурси, однак щоб країна в сучасному світі була самостійним гравцем і центром прийняття геополітичних рішень – їй цього не достатньо. Самостійний геополітичний суб’єкт повинен мати значні запаси природних ресурсів, велику кількість населення, сучасну економіку, розгалужену інфраструктуру, нові форми і підходи в системі освіти та ін. Україна, на жаль, цього не має і деякі з перерахованих факторів самотужки не може створити.

В той же час, експерти не заперечують роль України на пострадянському просторі, певну залежність від нього, але, за їхніми словами, українське керівництво має шукати баланс інтересів. Тобто, на першому місці має бути інтеграція у європейські структури, з коригуванням стосунків з Росією та іншими інтеграційними формами на пострадянському просторі. Тому, багатовекторність можливо розглядати як тактичний крок у геостратегії, але не як мету для власного розвитку.

Специфіка географічного розташування України обумовлює її багатовекторну політику та її роль як з’єднувального елемента між західною та православною (за Хангтінтоном) цивілізаціями. Але варто зауважити, що в переважній більшості класифікацій цивілізацій (і класифікація Хангтінтона цьому яскравий приклад), як правило, за визначальний маркер береться релігійний чинник, а саме католицизм, протестантство та православ’я. Варто нагадати, що в чотирьох країнах теперішнього Європейського Союзу (Болгарія, Греція, Кіпр, Румунія), а також серед двох країн-претендентів на вступ (Македонія і Чорногорія) домінує православ’я. Даний факт не перешкоджає цим країнам перебувати у політичному союзі держав західної цивілізації, в якій переважають інші християнські конфесії. В українському випадку цивілізаційний поділ не досить впливовий, більш визначальним є історичне минуле, яке і досі формує масову свідомість українців.

Як наголошує В. Фесенко, в Україні існує проблемна ситуація, коли третина громадян виступають одночасно за союз з Росією і за союз з Європою. Зокрема, згідно даних щорічного соціологічного моніторингу Академії наук України, не менше 60% українців виступають за відновлення союзу разом з Росією та Білоруссю. Але, в той же час, ідею інтеграції України в ЄС також підтримує таке ж число громадян. Ці дані свідчать, що українці мають амбівалентну суперечливу масову свідомість. Звичайно, так не має бути, але такий стан свідомості українців політики не можуть ігнорувати.

Східноєвропейський сценарій

На початку і в кінці ХХ століття серед ряду українських та польських науковці і політиків була популярною ідея створення політичного блоку країн Східної Європи, який би мав конкурувати з одного боку з Росією, а з іншого – з Європою. Прихильники даної ідеї вважали, що окрім політичної необхідності формування даного утворення, воно було обумовлено і географічними факторами. Зокрема засновник української політичної і військової географії Степан Рудницький запропонував політичну концепцію створення Балтійсько-Понтійської Федерації, в яку мали увійти Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь й Україна, окрім Польщі, яку автор вважав країною Середньої Європи. Згодом доктрину Балтійсько-Чорноморського Союзу пропагував у своїх працях Юрій Липа (ті ж країни, але разом з Польщею). З польського боку, подібних поглядів дотримувався маршал Юзеф Пілсудський, який після Першої світової війни запропонував концепцію «Міжмор’я» (Międzymorze), як проект відродження Речі Посполитої (Польща, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдавія, Угорщина, Румунія, колишні Югославія та Чехословаччина, а також, можливо, Фінляндія).

Не зважаючи на те, що геополітична архітектура сучасної Європи не корелюється з даними  ідеями, але вони популярні в певних колах Польщі, Білорусі та України. За словами керівника Інституту геополітики в Ченстохові Лєшека Сикульського, серед польських націоналістично налаштованих геополітиків залишаються актуальними ідея «Міжмор’я» та доктрина ULB (УЛБ, Україна-Литва-Білорусь).

Але, на думку експертів, східноєвропейський сценарій, з його різноманітними варіаціями, не відповідає сучасній політичній реальності, що склалася в регіоні. Зокрема для країн Прибалтики, Польщі та інших східноєвропейських держав відсутня політична доцільність утворення такого блоку, адже вони вже є членами Європейського Союзу і НАТО. Не є даний сценарій актуальним також і для України, яка втратила лідерство в регіоні та час для реалізації цього проекту. Однак, експерти не виключають, якщо в майбутньому відбудеться кардинальна зміна Європейського Союзу чи його розпад, то дані ідеї знову матимуть реальну  перспективу.

Євразійський сценарій

Інтеграція до Євразійського Союзу, ОДКБ, ЄЕП чи Митного союзу, на думку фахівців, виглядає не дуже привабливою, і має низку диспропорційних недоліків, оскільки у всіх перерахованих структурах Російська Федерація має більшу ресурсну базу, ніж інші члени цього об’єднання разом взяті. Відповідно, в цьому союзі буде колосальний дисбаланс і явне домінування Росії. Під аргументами прагматичного інтересу та економічної вигоди для кожної з країн колишнього СРСР від входження в ці структури, приховано імперські амбіції Росії та її бажання створити аналогічну структуру Європейського Союзу, але з головною відмінністю – самостійно приймати рішення в цьому об’єднанні. При розгляді євразійського сценарію варто враховувати характер і методи здійснення в Росії державної політики, наприклад,  повернення Володимира Путіна в 2012 році на посаду президента країни. Усі фахівці переконані, що ігнорування громадської думки та нівеляція конституційних норм в Російській Федерації загрожує внутрішньою дестабілізацією в країні, а також загрожує довготривалому існуванню Євразійського союзу.

Для того, щоб порівняти ресурсний потенціал країн Євразійського Союзу нижче наведено таблицю деяких показників та їх місце у світових рейтингах. Дані чинники не є визначальними в оцінці впливу держави і проведенні нею зовнішньої політики, однак вони окреслюють реальний, а не офіційно-бюрократичний стан справ у країні.

З таблиці видно, що Російська Федерація має суттєві переваги за більшістю пунктів, як серед країн-членів, так і серед країн-претендентів. Вона має надзвичайно більшу територію, більшу кількість населення, більший запас природних ресурсів, Росія єдина країна в Євразійському Союзі, яка має вихід до моря (Казахстан має вихід до Каспійського моря, але воно є безстічним озером) та океану. Даний факт безперечно позначається на визначенні політики об’єднання та прийнятті рішень в ньому. Порівняння цього невеликого переліку окремих факторів більш нагадує поглинання країною-гігантом менших держав. О. Палій вважає, що оточення підпорядкованими сателітами дозволить Росії, з її найслабшою економікою серед країн БРІКС, вдесятеро меншою за економіку Євросоюзу, солідніше виглядати у відносинах з ЄС, США і Китаєм. Адже, не дивлячись на масштабність і великодержавні амбіції російських політиків, за словами Олександра Палія, Росія виснажена демографічною та соціальною катастрофою. Зокрема, нещодавно Володимир Путін заявив, що для модернізації Росії не вистачає 50 мільйонів робочих рук. Палій переконаний, що Росії потрібно кількадесят мільйонів робочих рук, які працюватимуть за пайку, як це нині роблять трудові мігранти, і при цьому будуть достатньо кваліфікованими та не змінюватимуть кардинально облич російських міст.

Не менш важливим також є факт, що усі країни Євразійського Союзу, за рейтингом Freedom House, є «невільними» країнами і, за даними Transparency International, перебувають на останніх позиціях в рейтингу сприйняття корупції. Показовим також є те, що у всіх країнах Євразійського Союзу встановлено авторитарні чи тоталітарні політичні режими, деякі експерти навіть називають Євразійський Союз – клубом країн-диктаторів.

Підсумовуючи усі позиції даного об’єднання, для більшості адекватно мислячих людей постає питання: для чого Україні добровільно інтегруватись в об’єднання, в якому перебувають країни, в яких відсутній політичний плюралізм, але процвітає переслідування та репресії,  нівелюються громадянські та політичні права особи, відсутня свобода слова та право на вільне підприємництво? Інтеграція України до Євразійського Союзу буде фатальним кроком, країна перетвориться на сировинну базу для нерозвиненої економіки Росії. Як влучно зауважив Олександр Мотиль, це навіть не те, що Україна буде колонією, вона стане колонією колонії, адже Росія – це все-таки країна третього світу, а Україна тоді стане прищіпкою такої країни.

Крім Євразійського Союзу, існують більш оригінальні ідеї щодо тісної співпраці України з країнами сходу – Китаєм, Індією Південною Кореєю та ін. Однак, якщо така співпраця і буде, то виключно у якихось окремих форматах, а не як зовнішньополітична інтеграція. Важко собі уявити картину, коли країна, яка знаходиться з іншого кінця континенту, інтегрується в регіон, що знаходиться в протилежному напрямку і який не має історичної прив’язаності до неї.

Європейський сценарій

Усі експерти одностайні в тому, що оптимальним сценарієм інтеграції України є європейський напрямок, а саме  Європейський Союз, а також перспективним залишається вступ до НАТО з одночасною партнерською політикою з країнами пострадянського простору. На Заході зацікавлені в тому, щоб Україна була стабільною і розвиненою державою, щоб вона не була джерелом напруги і дестабілізації. Про важливість України у питанні світової безпеки та стабільності в європейському регіоні неодноразово писав і американський геостратег Збігнєв Бжезинський. А в останній праці «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної держави» він запропонував перенести Раду Європи зі Страсбурга до Києва як логічну відповідь на зміщення центру домінування з Заходу на Схід. На його думку, такий крок гарантував би стабільність в самій країні, так і на Сході Європи, з іншого боку – це стимулювало б українських чиновників до проведення реформ в державі.

Опитані експерти зазначають, що Україна є європейською країною (географічно, цивілізаційно, історично), а відтак вона має стати також і політичною частиною Європи.  А. Умланд вважає, що Європа більш природній партнер України в тому плані, що остання за своїм розміром і розташуванням підійшла б Європі. Інтеграція в ЄС, на думку фахівців, сприятиме: проведенню модернізації та реалізації реформ; поліпшенню інвестиційного клімату в державі; незалежності у вирішенні енергетичних проблем; підвищенню конкурентоспроможності деяких галузей промисловості; збільшенню товарообігу з країнами-членами Європейського Союзу; реальному дотриманню прав та свобод громадян відповідно з європейськими стандартами; покращенню соціального забезпечення громадян; отриманню гарантій безпеки та територіальної цілісності; покращенню міжнародного іміджу країни на міжнародній арені.

Далі також наведено порівняльну таблицю ресурсного потенціалу країн Європейського Союзу та їх місце у світових рейтингах.

Як  ми бачимо очевидних диспропорцій в Європейському Союзі немає. Жодна країна не має переваг за більшістю базових показників. Звичайно, в Європейському Союзі виокремлюються найбільші країни – Німеччина, Франція та Велика Британія, але крім цього важливу роль відіграють і менші країни, зокрема Швеція і Данія. У будь-якому разі, це все-таки не домінування однієї країни, як в Євразійському Союзі. Усі країни ЄС, окрім декількох країн-кандидатів, за  рейтингом Freedom House, є «вільними» країнами. За індексом сприйняття корупції Transparency International, країни Європейського Союзу перебувають на перших та середніх позиціях в рейтингу.

Окрім цього, наголошують експерти, для українського керівництва інтеграція до Європейського Союзу залишається прагматично вигідною, адже в Європі українські політики та олігархи можуть покладатись на верховенство права та незалежне судочинство в разі виникнення спірних ситуацій, але на це вони не можуть розраховувати у Євразійському Союзі.

Але у європейському форматі для українських політиків є проблема в тому, що навіть для підписання Угоди про асоціацію мають бути дотримані досить високі вимоги і здійснені для цього відповідні кроки. У випадку з Євразійським Союзом ситуація набагато простіша – потрібна лише політична згода і формальний вступ, без виконання якихось критеріїв. Попри спекуляції щодо зовнішньополітичного вибору України, вітчизняні політики та представники бізнесу вже зробили для себе вибір на користь Європи, адже більшість їхніх дітей здобуває освіту саме на Заході, а багато хто з них має нерухомість та капітал в країнах Європи. Однак для подальших кроків наближення України до Європи їх, швидше за все, найбільше стримує небажання відмовитись від привілеїв та того способу життя, яке створене для них.

Олександр Саліженко, http://www.politclub.com.ua

Коментування: коментарів