Хутін – пуй!

4.03.2012

Свого часу, а саме в березні 2008 року, я та мій колега Павло Данильчук, на запрошення представників російських опозиційних сил, побували у Москві. Провели ряд цікавих та змістовних зустрічей, побували на десятках виборчих дільниць і навіть на протестному “Марші незгодних”. Цікаво, що квартиру де ми тоді ночували, а належала вона громадському руху “Оборона”, працівники міліції та ФСБ накрили на наступний день, після того як ми з неї з’їхали.

Тоді впало у вічі, що опозиціонери якісь спустошені та зневірені. Ніхто навіть і не міг мріяти про мітинги опозиції за участю десятків тисяч протестувальників чи готовність Президента Росії сісти за стіл переговорів з лідерами опозиції. Будь-які зміни у політичній системі тогочасної Росії виглядали малоймовірними, у опозиції просто не було адекватних аргументів.

Пройшло чотири роки… Ситуація реально змінилась. Росіяни пробудились і перестали боятись. Головне, що вони реально прагнуть змін, не на словах, а на ділі. Десятки веб-сайтів де набираються спостерігачі, сотні відеороликів, що закликають громадян йти голосувати або ж виступають проти фальсифікацій. До протесту приєднались не лише «професійні опозиціонери», але й письменники, журналісти, спортсмени та музиканти.

Влада яка до того, просто в зародку, за допомогою міліції, давила будь яку протестну активність, сьогодні зайняла вичікувальну позицію. Та й як можна задавити мітинг опозиції на Болотній площі, який зібрав за даними місцевих ЗМІ, більше ста тисяч учасників!?

Цікаво, що цей громадський активізм по суті не має політичного даху, всі так-звані опозиційні кандидати: Зюганов, Жириновський, Міронов чи той же Прохоров по суті нерозривно зв’язані з путінською системою і просто неготові до реального спротиву, а отже до реальної боротьби за владу. Так, вони проголошують полум’яні промови, але не підуть блокувати Кремль чи особисто розбивати наметове містечко на Червоній площі. Перевага російського диктаторського режиму, на відміну від спроб режиму януковича узурпувати владу в Україні, полягає в тому, що системна опозиція знаходиться під повним контролем і за це отримує свої невеликі блага з барського столу.

Політична ситуація в Росії навіює якоюсь ностальгією за Помаранчевою революцією, з іншої сторони розумієш, що те саме чекає нас у 2015 році. Чи хтось вірить в те, що янукович мирно та згідно результатів виборів, що пройдуть без фальсифікацій, здасть владу? Для чого тоді дядьки з паспортами Російської Федерації стали біля керма СБУ чи Міністерства оборони…

Дуже хотілося б аби росіяни, вперше після 1993 року, показали владі на що вони здатні. Потрібні не лише мітинги, але й більш рішучі дії. Надіюсь на те, що вони все-таки зможуть розбити наметове містечко в центрі Москви і десятимільйонне населення столиці Росії отримає шалений поштовх для того аби вийти на вулиці. Що буде далі? Думаю гірше ніж є на сьогоднішній день не буде. Для України тим більше…

Зміни в Росії малоймовірні, але якщо є шанс, то чи не варто його використати? Чи не так, брати росіяни? Якби російський Майдан став до ладу, думаю українці через пару днів підтягнулися б і я не виняток.

До зустрічі на Червоній площі!

Ігор Гузь, координатор Центру «Співпраця без кордонів»

Коментування: коментарів