Пару слів про Каддафі

24.10.2011

Я не скажу, що цікавлюсь політикою країн Північної Африки, але громадянська війна в Лівії викликала мій інтерес, найбільше, початок повстання у Бенгазі та напевне вже її кінцева фаза після штурму опозиційними силами Триполі та знищення каддафійського опору у Сірті та Бен-Валіді.

Спеціально для цього підписався на декілька блогів, які в щоденному режимі подавали інформацію з поля бою. Час від часу переглядав репортажі від телеканалів «Аль-Джазіра» та «Аль-Арабія».

А тепер пару слів про лівійську ситуацію і моє ставлення до неї.

1. Безумовно, Муаммар Каддафі був диктатором, яскравим та безапеляційним. Лівія за сорок два роки його правління не мала ні ковтка свіжого повітря, опозиційні сили були знищені, при тому усі, від комуністів до консерваторів, заборонені політичні партії, розпочались переслідування християн. Достатньо лише згадати про організований ним теракт над Локербі у Шотландії, де загинуло двісті сімдесят ні в чому не повинних людей. Вже під час громадянської війни у тюрмах Каддафі були знайдені тисячі вбитих його прихильниками політичних в’язнів. Цей список звірств можна продовжувати дуже довго…

2. Багато хто говорить та пише про економічні успіхи Каддафі і цього не можна заперечити. Зарплата медсестри в одну тисячу доларів чи, скажімо, вартість літри бензину в чотирнадцять американських центів. Але все ж  таки ці успіхи не змогли  стати на перепоні лівійського народу до повстання. Якщо людина сита, це зовсім не означає, що вона не хоче бути вільною.

3. Власне, саме повстання, яке мало свій початок в лютому цього року, в другому за населенням місті Лівії Бенгазі на початковому етапі не мало жодної підтримки західних країн чи будь-яких сторонніх впливів. Це було народне повстання незгідної молоді проти диктаторського режиму, яке згодом переросло в повноцінну громадянську війну. Очевидно, до нього приєдналися ряд вищих керівників режиму Каддафі, в тому числі і міністр внутрішніх справ Абдель-Фаттах Юніс.

4. Основною причиною поразки та, власне, смерті Муаммара Каддафі стала нездатність до мобілізації населення Лівії для захисту Джамахірії та опору повстанцям. За підрахунками аналітиків, на стороні як каддафістів так і повстанців воювало приблизно по п’ятдесят тисяч вояків, а все інше населення шестимільйонної країни стояло осторонь цієї війни і чекало на її завершення з готовністю підкоритись владі переможців.

5. Вплив західного світу на війну у Лівії був, але вважаю, що це була саме громадянська війна, і у цій війні програв режим Каддафі, а виграли революціонери з Бенгазі, Місурати чи Ез-Завії. Звичайно, авіація НАТО мала значний вплив на перебіг військових дій, але навіть за такої ситуації, маючи підтримку населення, Каддафі міг би воювати роками, якщо не десятиліттями. Адже наземної кампанії НАТО не розпочало. За весь час військових дій на лівійській території виявили декілька західний радників та групу британського спецназу у кількості тридцяти осіб, і які після репортажу телеканалу «Аль-Джазіра» швидко залишили лівійську територію. Забезпечення повстанців бойовою технікою та боєприпасами безумовно здійснювалось, але це не відіграло особливої ролі, адже урядові війська мали значні арсенали зброї, накопичені за десятиліття правління Каддафі, що урівнювало шанси обох сторін конфлікту.

6. Очевидно, що західний світ був готовий до наземної військової операції і довів би справу до логічного завершення, незважаючи на заперечення Росії чи Китаю, але цього не сталося. Долю свого народу вирішили прості студенти з Бенгазі, прихильники салафістського напрямку ісламу з Місурати чи представники племені амазігів, що проживають на кордоні з Алжиром.

7. Не буду заперечувати, що Каддафі боровся до кінця, так само як його родина. Здавши столицю Триполі, він з прихильниками та синами Мутасімом та Саіф аль-Ісламом перебрався до свого родинного міста Сірт, де з допомогою дружніх племен два місяці тримав оборону. Коли місто «впало», він намагався вирватися, але був атакований авіацією НАТО та загинув у бою з повстанцями. І не важливо, чи помер він від бойових ран, чи, як пишуть у пресі, будучи ще живим, чи був вбитий вісімнадцятилітнім повстанцем Ахмедом аш-Шайбані. Каддафі не здався і загинув зі зброєю в руках, відстоюючи свої ідеали.

Муаммар Каддафі, диктатор та вбивця, який був убитий лівійцями, керманичем яких  він був останні сорок два роки. Не більше не менше. Представлення його як борця з західною системою, якій він кинув виклик і яка його покарала, не може бути адекватним та правдивим.

Останні хвилини життя Муаммара Каддафі

Ігор Гузь, координатор Центру «Співпраця без кордонів»

Коментування: коментарів