Під тінню двохголового орла

25.10.2011

Після нападу Московії на Грузію в 2007 році, президент Віктор Ющенко відчутніше зорієнтував зовнішньополітичний курс України на вступ до НАТО.

Західноєвропейські країни намагалися зрозуміти суперечливий зовнішньополітичний курс України, у якому, з одного боку, було прагнення набути статус країни ПДЧ, а з іншого – прив’язаність України до військової машини Росії через її військову базу на українській території.

Військову базу можна було розцінити як тимчасову спадщину, успадковану в час дезінтеграції СРСР та виходу України з-під влади Москви. Українські політики висловлювалися в дусі тимчасовості бази й рахували, скільки років залишається до 2017-го – року виведення російської бази з української території. Це багатьох західних політиків переконувало, і вони підтримували ідею надання Україні статусу ПДЧ. У другій половині 2008-го року на Заході сформувалася сприятлива для України атмосфера. Розгляд питання призначений був на грудень місяць.

Надання Україні статусу ПДЧ, тобто кандидата на вступ до НАТО, мало глобальне історичне значення – Україна припиняла коливання між Сходом і Заходом, входила в західноєвропейську систему колективної оборони й гарантувала державну незалежність України військовою силою всіх країн – членів НАТО. Намірам московської політичної еліти повернути Україну під владу Москви був би покладений край раз і назавжди.

Зрозуміло, що Москва цього не хотіла. Вона вміє захищати свої інтереси й за 5-ть сторіч нагромадила величезний досвід боротьби за розширення імперії.

Що треба було зробити, щоб утримати Захід від надання Україні в грудні 2008-го статус країни ПДЧ?

Треба внести ознаки нестабільності до внутріполітичного становища в Україні, бо до НАТО не приймають країни з нестабільними режимами.

Президент Ющенко постійно воював проти голови уряду Тимошенко. Це ганьбило Україну на цілий світ. Нестримність його дійшла до того, що він публічно звинуватив прем’єра в зраді. Тимошенко не витримала й вибухнула контратакою.

Публічна боротьба президента із прем’єр-міністром держави – це далебі ознака нестабільності, і Захід не надав статус ПДЧ Україні. Москва торжествувала. І президент Росії мав усі підстави нагородити свою київську агентуру найвищими орденами.

Минуло пару років. В Україні змінилась влада. Вона думала, що з Москвою можна налагодити відносини, засновані на взаємній повазі один до одного. Ба, спілкування показало, що поваги до української влади немає. У звичаях Москви – зверхність і бажання рабської їй покори. Це змінює українську владу, як не раз повторювалося в добу Гетьманщини в кінці ХVІІ-ХVІІІ сторіччях – і вона більше повернула своє обличчя на Захід, і почала підготовку до вступу України в Європейський Союз.

Євросоюз – це не НАТО, і все-таки це явна спроба бодай частково повернути Україну обличчям до Заходу.

Москві це не подобається. У перший рік влади Партії регіонів з комуністами, Москва з їхнього потурання розширила інформаційну війну проти України, почала розгортати широченні плани зросійщення українців. А російська православна церква – передовий ідеологічний загін московського імперіалізму – під проводом патріарха Кирила вигадала на заміну глобального марксизму та слов’янофільству 19-го й 20-го сторіччя нову ідеологему – Русский мир.

Що треба для збереження України в орбіті московських впливів?

Зрозуміло: зірвати намір вступу України до Європейського Союзу.

Як це зробити? – Показати Європі, що Україна не дозріла до членства в Євросоюз.

Справді, у нас відбулося зрощення влади з капіталом, і розрив між сімейним прибутком незаможної верстви й вищої верстви досягає сорок разів, що потенційно наближує Україну до революції. У нас немає поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, бо влада підпорядкувала собі судову гілку влади. У нас кричуще беззаконня й відкрите свавілля МВС та його спецзагонів.

І нарешті найяскравіший приклад – судовий процес над екс-прем’єром Тимошенко показує всьому світові й передусім країнам ЄС, що Україна не відповідає тим стандартам, яким має відповідати країна-претендент на членство в Євросоюзі.

Демонстрацію незрілості України для членства в Євросоюзі Москва руками своєї агентури організувала й цього разу, напередодні розгляду питання про Асоціацію України з Євросоюзом. Операцію Москва проробила блискуче.

А що патріотичним силам діяти?..

Залишається сподіватися на те, що європейські політики зрозуміють необхідність знизити критерії прийняття до ЄС України як постгеноцидної країни, яка ще не вийшла з-під московського ідеологічного впливу. І задля майбутнього Європи на це слід зважити.

І в постскриптум. Доля України врешті-решт залежить від українців: доки будемо вважати себе за маленьких і слабеньких, доти наші справи вирішуватимуть інші в їхніх інтересах.

Щоб українцям краще жилося в Україні, треба відчути себе господарями на своїй землі.

Левко Лук’яненко, Герой України, спеціально для УП

Коментування: коментарів