Роман Безсмертний: Силові методи знищать владу Лукашенка

15.06.2011

В останні місяці роботи на посаді президента Віктор Ющенко роздавав преміальні членам своєї команди.

Кому виписав “Героя України”, кому – Орден княгині Ольги, кому – перший ранг державного службовця, кого – прилаштував на нову роботу. Романа Безсмертного, який беззмінно був поряд з Ющенком, починаючи з 2001 року, він призначив послом.

Оскільки недостатнє знання іноземних мов не дозволяло Безсмертному їхати в далеке зарубіжжя, він отримав відрядження до Мінська. Указ про початок його дипломатичної кар’єри в столиці Білорусі вийшов 24 лютого 2010 року, в останній день Ющенка і за добу до інавгурації Януковича.

У цьому призначенні знайшла відбиток сумна іронія долі. Не втіливши в Україна надбань помаранчевої революції, Ющенко відправив послом до Лукашенка одного з “польових командирів” Майдану. В рамках міжнародного обміну досвідом.

Але робота в Білорусі для Безсмертного завершилася через 15 місяців після її початку – хоча, за правилами, посол працює в державі свого відрядження від 36 до 48 місяців. Президент Янукович відкликав Безсмертного до Києва в зв’язку з необхідністю прилаштувати на посаду звільненого віце-прем’єра Віктора Тихонова.

Безумовно, Лукашенку буде комфортніше з цим ветераном Партії регіонів, ніж з Безсмертним, який взяв за правило будувати стосунки не лише з білоруською владою, але і опозицією.

Заставши Безсмертного за збором речей до Києва, “Українська правда” взяла у нього інтерв’ю по скайпу – про сучасну Білорусію, про причини краху Ющенка, і про рішення, яке так і не реалізувала Тимошенко.

- Вас хтось попереджав із Міністерства закордонних справ або з адміністрації президента про ваше відкликання до Києва? Як це аргументували?

- На початку червня мене запросив на зустріч в Київ міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, пояснив ситуацію – сказав, що прийнято рішення про відкликання. Я не потребував ніяких пояснень і лише сказав: “Дякую за те, що ви мене попередили”. Це – справа президента, якщо він таке рішення прийняв – то, значить, прийняв.

- Вам пояснили, чому вас відкликають?

- Ні, ніхто не пояснював причину відкликання. Костянтин Іванович запитав мене: “Де ви плануєте працювати?”. Я сказав: “В жодному разі не біля вас. Тому що не хочу, щоб вас і далі шпинили за мене. Я не хочу вас підставляти”. На цьому ми й розійшлися.

- Хто буде вашим наступником на посаді, як ви думаєте?

- Я знаю не більше, ніж написано в газетах. Я теж чув, що це буде Віктор Миколайович Тихонов.

- Вам сподобалось працювати послом?

- Це певна школа й досвід, за який я вдячний. Але є річ, яку дуже важко побороти – я не можу без України. Це ускладнювало всю роботу – постійне відчуття, що тобі чогось не вистачає.

- Збоку виглядає так, що Білорусь стоїть на межі економічної катастрофи. Що насправді там відбувається, і чому так сталося?

- Поточна ситуація дуже погана. Я з вами погоджуюся – в економічному плані країна стоїть на межі катастрофи та дефолту. Зруйнована платіжна система та бюджетна система, не працює валютна система. Все це паралізувало промисловість, яка й без того має дуже низьку конкурентоздатність. Вона законсервувала ту систему, яку економіка Білорусі успадкувала від Радянського Союзу.

На все це є декілька причин. Перше – це нерозривне перебування однієї людини біля влади протягом 16 років. Друге – це занадто високі соціальні обіцянки в період виборчої кампанії, які переросли в спробу їх реалізації. А це просто зруйнувало бюджет.

Третій руйнівник – це вступ Білорусі до Митного союзу з Росією та Казахстаном. Тому що в результаті вступу країна втратила 6-7 мільярдів доларів доходів. Зовнішнє торговельне мито від продажу нафтопродуктів почало надходили до бюджету РФ. І фактично припинено надходження мита від імпорту автомобілів. Це дві статті, які в сумі давали коли 4, коли 6 мільярдів доларів доходу.

Якщо ви звернете увагу, бюджет Білорусі складає 9,6 мільярдів доларів, і ці дві статті надходжень були базовими показниками.

Є ще четверта причина. Резерви Національного банку Білорусі на сьогодні складають десь 3,6 мільярди. З них лише 1 мільярд 800 мільйонів – це доларові резерви. Для такої країни треба резерви в розмірі хоча би 10 мільярдів, щоб економіка не охолоджувалася.

Економіку весь час годували емісійними рублями, її розігрівали, потім вона на розгоні викидала колосальну інфляцію та черговий обвал національної валюти. Абсолютно неправильно був прорахований валютний і платіжний баланс країни. І на сьогодні ми маємо не просто передінфарктний стан – це вже інфаркт економіки.

У момент вручення вірчих грамот

- Економічна криза в Білорусі може привести до повалення режиму Лукашенка?

- Мені важко на цю тему говорити. Але зверніть увагу, що відбулося за останні дні. Перше – це колосальний страйк автомобілістів. Вони фактично заблокували Мінськ, коли вийшли на вулиці з гаслами “Стоп бензин”. Цього року ціни на бензин і паливно-мастильні матеріали піднімалися вже чотири рази.

Наприкінці минулого тижня був флеш-моб користувачів інтернету. Влада намагалася заблокуватися роботу електронної мережі, і молодь вийшла на центральну площу – це була мовчазна демонстрація, коли близько півтисячі людей стояли й просто мовчали.

Все свідчить про те, що ситуація намотується, як клубок. Коли вона вибухне в вулкан, уже важко говорити. Але вже тепер очевидно, що країна буде мати величезні складнощі.

- Лукашенко може втопити в крові акції протесту?

- Він неодноразово демонстрував силовий спосіб розгону мітингів. Тому я не виключаю, що влада може вдатися і до таких дій. Але подібні кроки просто фізично знищать нинішню владу.

- Коли ви як посол спілкувалися з Лукашенком, чи знайшли ви як історик відповідь, в чому феномен цієї людини?

- Ні. Я з ним спілкувався лише один раз, коли офіційно вручав вірчу грамоту. Мені дуже важко говорити про те, на які дії він може бути здатен. Я лише знаю з розповідей.

- Правда, що в сучасній Білорусі активну роль відіграє Борис Березовський?

- Ні. Уже близько трьох років, як він втратив інтерес до ситуації. Контакти припинені.

ЗАМІСТЬ ЯНУКОВИЧА МЕНЕ ПЕРЕАДРЕСУВАЛИ НА ЗАСТУПНИКА ЛЬОВОЧКІНА

- Останній випад Лукашенка проти Януковича стосувався того, що президента Білорусі не запросили на чорнобильський саміт до Києва. Він звинуватив українську владу в “вошивості”. Що насправді тоді відбувалося?

- В рамках чорнобильських подій відбувалося три форуми. Лукашенко був запрошений лише на останню частину, на зустріч у Чорнобиль. Причина – в Київ запрошували донорів, які здатні внести ресурс. Білоруська сторона отримала вичерпне повідомлення – у зв’язку з тим, що Мінськ не бере участі в формуванні фонду “Укриття”, він не буде запрошений на проведення цього форуму на вищому рівні.

- Після заяви Лукашенка про “вошивість” українських керівників, чи спрямовували ви ноту на адресу МЗС Білорусі?

- Ми робили це і до того, і у випадках різних інших висловлювань. Якщо пам’ятаєте, у грудні офіційні джерела заявили про те, що з України до Білорусі везли чи то боєприпаси, чи то зброю. Посольство намагалося з’ясувати, звідки така інформація. Ми робили запит, але ситуація ускладнюється тим, що білоруська сторона хоче – дає відповідь на ноти, хоче – не дає. Я вже не кажу про випадки, коли затримували чи видворяли наших громадян. По-моєму, на три чи чотири ноти надійшов тільки один лист-відповідь.

- Віктор Ющенко, ваш колишній соратник, намагався цивілізувати Лукашенка, проводив з ним саміти у неформальній обстановці, і намагався вибудувати до певної міри антиросійську вісь Київ-Мінськ. Це завершилось провалом чи ні?

- Про справжній зміст тієї роботи, яку реалізовував Віктор Андрійович, краще запитати в нього. Я тоді не був послом. У тих кроках, які робив Віктор Андрійович, явно проглядався економічний інтерес України – причому в частині диверсифікації енергетичних джерел для України. Як наслідок – сьогодні Одеса-Броди працює в аверсному напрямку.

- Але його запустили з Одеси до Бродів вже при Януковичі…

- Я не хочу зараз закручувати, чому аверс не відбувся, коли прем’єр-міністром була Юлія Тимошенко, і чому він відбувся, коли прем’єр-міністром став Микола Азаров, а президентом – Янукович.

- Тобто ще за часів Тимошенко був запит з боку Білорусі на аверсне використання Одеса-Броди?

- Не просто запит, були прийняті відповідні рішення і були дані відповідні вказівки. Білорусь мала колосальні потреби в диверсифікації джерел. Я можу лише здогадуватися про ті мотиви, якими керувалися сторони на той момент.

- Ви натякаєте на таємні домовленості між Тимошенко і Путіним?

- Очевидно, що тут не обійшлося без впливу і інтересів Москви.

- Як вам працювалося послом за президентства Януковича? Все-таки ви з різних політичних таборів… Що ви відчували?

- Нічого не відчував. З усіма трьома президентами в мене складався різний режим роботи. Один режим був із Леонідом Даниловичем, другий – з Віктором Андрійовичем, третій – з Віктором Федоровичем. До речі, коли я спробував зателефонувати, щоб провести розмову з президентом Януковичем, мене переадресували на одного з заступників глави адміністрації.

З Леонідом Даниловичем і Віктором Андрійовичем мене завжди з’єднували без посередників. Мені цього сигналу було достатньо, щоб я зрозумів, яким чином надалі посол буде працювати з президентом. Я це прийняв як даність.

- Існує ціла сторінка стосунків Януковича з Республікою Білорусь як країною його походження. Ви не знаєте, він цікавився цим питанням, планував візит на свою батьківщину?

- Він завжди цікавився цим питанням. І мої попередники, і я відвідували це село Януки – цей хутір, де залишилося три будинки. Також там живе родичка українського президента. Я відвідав цвинтар, де похоронені Януковичі. Там в межах 50 могил, на двох третинах яких польською написано “Янукович”, на третині – російською. Зараз в тому районі також керує людина, прізвище якої Янукович. Колишній начальник міліції також мав прізвище Янукович. Тобто це дуже поширене прізвище. І назва “Януки”, “Янучки” дуже часто зустрічається. Це колишні польські переселенці.

- Українська сторона якось намагалася діяти в Білорусі через неурядові організації, допомагати білоруській опозиції?

- Мені важко трактувати слово “допомагати”, але тут працює чимало українців по лінії ОБСЄ, по лінії Ради Європи. І місії ОБСЄ в Білорусі переважно формуються з представників України. Тут присутні і урядові організації, а третій сектор постійно веде діалог, зустрічається з представниками опозиції. Я як посол намагався добитися від громадян України, які заїжджали на територію Білорусі – щоб нас попереджали про це. Тоді легше було із ними працювати, їх обслуговувати, супроводжувати…

- З ваших слів, Білорусь схожа на якусь Північну Корею – тобто державу, де треба попереджати дипломатичну установу про те, що ти благополучно заїхав або виїхав.

- Дуже важко працювати, коли людина заїжджає, з нею щось трапляється, а ми не маємо з нею контакту. Тому я просив, особливо тих людей, які заїжджали з міжнародною місією – дайте нам мобільні телефони, я давав їм свій мобільний телефон.

Врешті решт ми випрацювали ситуацію: коли людину затримували, надходив сигнал, і консул, офіцер безпеки виїжджали на місце, щоб вияснити, чому сталося затримання, які підстави і так далі. Останні такі ексцеси, які траплялися, дуже швидко розв’язувалися, тому що ми мали зв’язок із потерпілими. І зараз на столі в мене лежить записка, де вказано, хто тут перебуває, які люди, як з ними зв’язатися на випадок їх затримання.

- Що вам відомо про те, що Ринат Ахметов фінансував фонд вдів загиблих білоруських опозиціонерів – фонд Брюса Джексона “Ми пам’ятаємо”, який створений ним разом з Іриною Красовською.

- Я знаю Ірину Красовську, але я не знав, що до фінансування цього фонду причетний народний депутат Ахметов.

Я НЕ ЗМІГ ЗУПИНИТИ ДЕЯКІ РУЙНІВНІ ПРОЦЕСИ В “НАШІЙ УКРАЇНІ”

- Чим ви плануєте займатися в Україні?

- Я для себе ніяких рішень не прийняв. Мені телефонували деякі українські політики з пропозицією про зустріч. Повернуся в Україну – зустрінуся.

- Ви як людина, яка бачила ситуацію в Білорусі зсередини – чи є ознаки дрейфу України в напрямку білоруського сценарію згортання демократії? Як у нас виглядає ситуація збоку?

- Навіть те, що у в’язниці сидить Юрій Луценко – мені це дуже боляче й неприємно. Я не бачу підстав для того, щоб його утримували за гратами. Навіть коли мені починають порівнювати з затриманням Бориса Колеснікова або покійного Євгена Кушнарьова – я не бачу підстав. Тим більше помста – це не найкращий дорадник у цій ситуації.

2006 рік. Безсмертний від “Нашої України” створює коаліцію

- Працюючи послом, ви зрозуміли, як в Україні уникнути білоруського сценарію? Де суспільству треба проявити особливу уважність, щоб не скотитися до цього рівня?

- Свобода слова, відкритість влади. Те, що я помічаю звідси – українська влада починає закриватися від людей. Це дуже погано.

- Ну, якщо ви з президентом не могли переговорити, то це явно не поодинокий випадок…

- Не про мене мова. Я бачу, як посадових осіб намагаються закрити від спілкування з журналістами, як їм весь час шлють інструкції на тему, чого не можна казати. Так не повинно бути. Відкритість влади, права опозиції – це путівка в майбутнє. Закритість влади, безправ’я опозиції приведе до найгіршого.

- Але Партію регіонів це зовсім не обходить. Вони ставлять собі за мету отримати 226 голосів в наступному парламенті. Заради цього змінюють виборчу систему…

- Не знаю, які цілі ставить Партія регіонів, я з ними не спілкуюся. Будь-яка партія ставить перед собою завдання отримання більшості. Стосовно змішаної системи – в принципі, вона не гарантує 226 голосів, тому що мажоритарний депутат – це як теля навесні. Воно як тільки побачить тепло й траву, задере хвоста й побіжить, куди хоче. І загнуздати його, як це робиться в закритому партійному списку, неможливо. Зараз ми зробимо ще один виток на декілька років, потім знову повернемося.

Тепер з приводу репліки, чи убезпечена Україна від білоруського сценарію. Все може бути. Але поки що мені здається, що щеплення 2004 року достатньо, щоб цей холерний вібріон не заражав українську владу.

- Ви розчаровані в підсумках помаранчевої революції, адже сьогодні при владі той, проти кого ви боролися?

- Ні, я не розчарований. Навіть більше, я пишаюся, що мав безпосереднє відношення до цього. Той ковток свободи, який отримала українська нація, зробив справжнє щеплення від багатьох проблем. Тому в мене є надія на те, що ідеали, з якими з’явилося в Україні нове покоління, обов’язково спрацюють, рано чи пізно. У мене не було захмарних сподівань, що ці декілька місяців помаранчевої революції закінчаться небесним зльотом.

- Що ви думаєте про вчинок вашого товариша Давида Жванії, який фактично вступив в більшість на підтримку Януковича?

- Це його справа. Якби ви запитали мене, чому я категорично відмовився балотуватися на останніх парламентських виборах – бо я розумів вибір, який доведеться робити після 2010 року, і я розумів, що не зможу поступити так, як чинять мої друзі, знайомі, соратники по подіях помаранчевої революції. Кожен має право вибору…

- Нещодавно ваш колега по подіям 2004 року Сергій Бондарчук сказав, що історична місія Ющенка була врятувати Україну від Тимошенко. Ви також вважаєте, Тимошенко була б більшим злом для України, ніж Янукович?

- Я читав це інтерв’ю, звернув увагу на його фразу. Мені здається, що на сьогоднішній день такі порівняння недоречні. На сьогоднішній день навіть постановка питання некоректна. Оцінювати треба те, що порівнюється в змісті й сюжеті. Що порівнювати? Тимошенко ще не була президентом, а Януковичу ще працювати на цій посаді 3 роки…

- Чому Тимошенко програла – ви як історик зрозуміли?

- Я не був у її штабі та не можу коментувати її помилки. Я можу пояснити, чому програв Ющенко.

- Чому?

- Тому що було зруйновано все те, що працювало в 2002, 2003, 2004, 2005 роках. Воно було зруйновано в механізмах, людях, системі, ідеології. Багато партій, які сьогодні існують, народилися саме в середовищі “Нашої України”. Партія Ющенка стала організаційним донором для більшості з них.

Керівництво “Нашої України” змінювалося дуже часто, і майже кожен після того, як поголовував, виходив з партії з новою структурою, відтягуючи за собою добре підготовлених організаторів . І так на всіх партійних рівнях. Я не аналізую, чому це сталося. І я ніколи не покладав вину на самого Віктора Андрійовича. Свого часу я не зміг зупинити деякі руйнівні процеси в “Нашій Україні”…

- Кого саме ви маєте на увазі?

- Можна без прізвищ? Їх абсолютно недоречно називати. Я сам допустив декілька помилок. Перша й найгостріша з них – це те, що я легалізував фінансову машину партії. Просто думав, що 2004 рік змінив суспільні стосунки в Україні, і що вкрай необхідно зробити прозорим фінансування “Нашої України”.

В результаті, сам собі вимостив капкан. Тому що звідки я міг знати, що посеред року держава в особі парламенту вирішить припинити фінансування політичних партій? Я не зміг спрогнозувати такий розвиток подій. Безперечно, це була помилка та прояв романтизму з мого боку. На той момент я був переконаний, що нова Україна стане на європейський шлях регулювання статусу політичних партій, ухваливши відповідні закони. І нарешті, фінансування валізами припиниться.

- “Наша Україна” має якісь шанси на відродження, чи це вже мертва політична сила?

- Якщо працювати, все може відновитися. А якщо стогнати й нічого не робити, то нічого й не буде.

Сергій Лещенко, УП

Читати також:

Роман Безсмертний: я побачив у білоруському народі велику націю, здатну на великі творіння

Роман Безсмертний вважає, що поводився на посаді посла в Білорусі “надто делікатно”

Звольнены амбасадар Украіны ў Беларусі

Амбасадар Украіны жорстка раскрытыкаваў афіцыйны Мінск (відэа)

Коментування: коментарів