Роман Безсмертний: «Україна хоче ввімкнути на європейському шляху Білорусі жовте світло»

16.04.2011

Вибух у мінському метро на певний час відвернув увагу від валютно-фінансової кризи, що вразила Білорусь. Адже для багатьох білорусів вона настала несподівано. Та й як було очікувати кризи в країні, де держава контролювала практично всю економіку, а влада гарантовано виплачувала не тільки високу пенсію, а й забезпечувала населення всіма необхідними продуктами і товарами. Тепер же білоруси змітають із полиць магазинів цукор та олію і стоять у чергах в обмінниках, щоб купити зайвий долар. Про те, що сьогодні відбувається в сусідній країні, — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла України в Білорусі Романа БЕЗСМЕРТНОГО.

— Романе Петровичу, яким чином вибухи в мінському метро вплинули на ситуацію в Білорусі? Вже можна сказати, хто від цього теракту виграв?

— Мінськ до вибуху в метро був тихим, спокійним містом. Теракт викликав у білорусів спочатку шок. Згодом — страх. Це почуття, яке вразило білоруське суспільство впродовж останніх днів, дається взнаки під час розмов з людьми. На тлі ж закликів розправитися з п’ятою колоною цей страх тільки посилюватиметься. Не випадково, попри попередження силових структур про відповідальність за поширення неправдивої інформації, містом, Інтернетом часто проносяться чутки про нові вибухи. Очевидно, що доведеться докласти багато зусиль, аби минув страх, який охопив білоруське суспільство.

— Що відбувається з білоруською економікою? Можливо, вибухи — це спроба відвернути увагу від економічної ситуації в країні?

— Справді, за останні півтора місяця дуже ускладнилася ситуація на валютно-фінансовому ринку. А сьогодні цей чинник посилює страх у білоруському суспільстві. Адже попри те, що за офіційним курсом один долар, як і раніше, коштує 3100 білоруських рублів, у сусідній Литві при купівлі автомобілів долар міняють по 4700. Окремі банки на торгах уже пропонують за долар 6100 білоруських рублів. Сьогодні в Мінську можна побачити черги біля обмінних пунктів. В Інтернеті з’явилися кадри, коли люди б’ються за долари в обмінниках. Минулого тижня з прилавків окремих супермаркетів зникли цукор, олія. Це спричинило ажіотажний попит. Влада намагається наповнити магазини цими товарами. Але у зв’язку з таким курсом і ажіотажем на валютному ринку, люди масово скуповують продукти.

— Чим же викликана криза? Адже Олександр Лукашенко неодноразово казав про стабільність економічної моделі Білорусі…

— Це викликано економічною політикою, дефіцитом платіжного балансу, негативним сальдо зовнішньої торгівлі. Крім того, переговори щодо ввізних мит на автомобілі і нафту, які проводила Білорусь із Росією і Казахстаном у рамках створення Митного союзу, завершилися однозначно не на користь Мінська. Торік місцеві аналітики говорили про дефіцит бюджету в п’ять мільярдів доларів. Думаю, сьогодні цей дефіцит значно більший. Усе це спричиняє нестачу валюти, хоча з початку року Національний банк Білорусі витратив майже один мільярд доларів зі своїх резервів для погашення цього попиту. Але проблема залишається. І владі доведеться її вирішувати.

— Валютно-фінансова криза може перерости в політичну?

— Складно сказати. Але те, що сьогодні відбувається на фінансовому і споживчому ринках, лише початок. Ми, українці, звикли до того, що нас супроводжує стихійний фактор ринку. Але уявіть, що ви перенеслися в країну з плановою системою, де ніхто не передбачав жодних лих, де всі казали, що все буде добре. І ось раптом виникає проблема, вона лякає людей. Вони просто не готові до такого повороту подій.

У Білорусі є багато інструментів, щоб загасити цю кризу, здолати її. Сьогодні країна перебуває в тих умовах, коли ще можливі корективи. Але тільки від білоруської влади залежить, яке рішення вона прийме, який вибере інструмент. На сьогодні, по-перше, очевидно, що влада готується до приватизації: на продаж буде виставлено цілу низку підприємств для того, щоб отримати необхідні фінансові кошти і трохи погасити ту кризу, яка розпочалася на валютному ринку. По-друге, ведуться переговори з Російською Федерацією та Антикризовим фондом ЄврАзЕС про отримання кредитів на загальну суму три мільярди доларів. Днями з’явилася інформація про початок цих переговорів. Коли вони можуть бути завершені, складно відповісти.

— Ми відчуваємо, який тиск іде з боку Росії на Україну, щоб утягнути її в Митний союз. Чи є якісь пропозиції з боку Білорусі? Чи заохочує вона вступ України в Митний союз? І чи лунають, як і з боку росіян, погрози в разі відмови України вступити в нього запровадити якісь обмеження, побудувати кордони і не пускати наші товари на свою територію?

— На сьогодні таких ультиматумів з боку Мінська немає. Але слід розуміти, що, відповідно до ратифікованих угод, зовнішні кордони Росії, Білорусі і Казахстану є кордонами Митного союзу. Отже, ухвалення рішення про закриття кордонів для українських товарів найменше залежатиме від Мінська. Питання вирішуватиметься тим учасником, який має в Митному союзі майже 60% голосів.

Уже зараз під час переговорів наших делегацій у Мінську, коли ситуація заходить у глухий кут, раптом лунає: якщо ви хочете про це домовитися, їдьте до Москви. Або до Москви та Астани. Показовими були переговори на початку року між українськими і білоруськими підприємствами з окремих видів продукції. У половину контрактів включалися обмежувальні норми не тільки національні, білоруські, а й Митного союзу. Ми потрапляли в подвійну обмежувальну політику. Але чи допомагає вирішенню цього питання вступ нашої країни в Митний союз? Ні, оскільки залишаються національні обмеження.

Питання про вступ нашої країни в Митний союз має вирішувати парламент, президент України. Але, будучи на нарадах у Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, знайомлячись з десятками аналітичних доповідей, я не бачив розрахунків, які б свідчили про те, що вступ нашої країни в Митний союз був би фінансово вигідний українському ринку. Тому що, вступаючи в Митний союз, ми не просто робимо крок в один бік. Ми робимо десять кроків назад від СОТ, ЄС. Порівняйте дві величини — Митний союз і Європейський Союз. Перший існує всього кілька років, і правила гри всередині нього ще не вироблені. Другий — понад півстоліття, це організація з чітко регламентованими правилами, прозорими внутрішніми процедурами. Я вже не кажу про те, що споживчий ринок МС налічує 170 мільйонів людей, тоді як ринок країн, які входять до СОТ, — мільярди.

Хочу звернути увагу на ще один аспект: за останні двадцять років так і не були реалізовані проекти Ан-140, ціла низка проектів у сфері хімічної промисловості і космосу. У чому річ? Та дуже просто: у Білорусі, Росії, Казахстані розвивається державно-монополістичний капіталізм, де існують такі акули, як «Газпром», «Белкалий». В Україні ж економіка побудована на основі конкурентності і приватної власності. І якщо при Леоніді Кучмі першим противником державно-монополістичного капіталізму в Україні був Віктор Пінчук, а при Вікторі Ющенкові — Сергій Тарута і Віталій Гайдук, то нині головний опонент державно-монополістичного капіталізму — Рінат Ахметов.

Отже, ми перебуваємо в абсолютно різних параметрах будівництва ринкової економіки. А тепер уявіть, як у цих умовах будувати співробітництво? Я так розумію, що автори формули «3+1» вкладали саме такий смисл у її оболонку. У ситуації, що склалася, формула «3+1» оптимальна. Вона дозволяє зберегти для українських виробників ринок держав колишнього Радянського Союзу й водночас дає можливість рухатися в бік Європейського Союзу. Іншими словами, усі ці ідеї співробітництва з Митним союзом потребують дуже глибокого та серйозного опрацювання.

— Наприкінці березня міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко побував у Мінську і передав білоруській стороні українські пропозиції щодо нормалізації відносин Білорусі з країнами Європейського Союзу. У чому суть цих посередницьких пропозицій України? Якою була реакція на них білоруського керівництва?

— На шляху Білорусі до Європи сьогодні горить червоне світло. Поміркуйте самі: діалог Мінська з Європою ведеться на рівні керівників департаментів. Щойно заступник міністра закордонних справ Валерій Воронецький повернувся з Братислави і Будапешта. Але там він спілкувався з керівниками департаментів. Крім того, цілому ряду офіційних осіб Білорусі заборонено в’їзд у Сполучені Штати та країни Європейського Союзу. Зрозуміло, що в таких умовах Мінську і Брюсселю необхідно мати певний канал спілкування. Україні легше зіграти роль посередника, оскільки наша країна не є членом Європейського Союзу. Тому Київ запропонував своє посередництво. Ми не можемо ввімкнути для Мінська зелене світло. Але ми можемо допомогти запалити жовте, щоб діалог Білорусь—Євросоюз зрушив з мертвої точки. Наші пропозиції майже один в один повторюють ті, які свого часу президент Польщі Олександр Квасьнєвський передав Україні. Я пам’ятаю реакцію багатьох у Києві на ініціативу Квасьнєвського. Нерідко вона була негативною. Але тепер очевидно, що Квасьнєвський, Польща відіграли ключову роль у наближенні України до Європейського Союзу в той момент, коли Київ був у дуже складному політичному, економічному становищі.

Наші пропозиції білоруській стороні викладено. Подивимося, як на них відреагує Мінськ. Поки що немає жодної офіційної відповіді.

— ЄС розглядає зараз питання про нові, більш жорсткі економічні санкції щодо Білорусі. На вашу думку, Європейський Союз у складних економічних умовах, у яких зараз перебуває Білорусь, запровадить нові санкції?

— Обговорення ще триває, і рано казати, щодо яких підприємств і які санкції будуть запроваджені. Можу тільки сказати, що в дипломатичних колах Європейського Союзу вчуваються дуже радикальні настрої стосовно білоруського керівництва. Причина цього криється в тому, що не виконано вимоги Євросоюзу звільнити всіх політичних в’язнів. Білоруська влада пішла на певні поступки щодо затриманих 19 грудня. Одних випустили на підписку про невиїзд, інші перебувають під домашнім арештом, третім змінено статтю обвинувачення на більш м’яку. Але Європейський Союз твердо стоїть на своїй позиції: негайно звільнити всіх політичних в’язнів. Оскільки Мінськ цього не виконав, то, вочевидь, ЄС розглядатиме питання санкцій.

Утім, я вважаю, що в ситуації, яка склалася, запроваджувати нові санкції після вибуху в метро було б неправильно. Країні сьогодні дуже важко. Офіційно питання про санкції 12 квітня перенесено на наступне засідання. Не думаю, що санкції будуть запроваджені найближчим часом. Але це не означає, що білоруська сторона не повинна реагувати на зауваження з приводу порушень прав людини.

— Чи вдалося Києву якось вийти з ситуації, коли представники Європейського Союзу та деяких західних лідерів ставили умовою свого приїзду на конференцію, присвячену Чорнобильській аварії, відсутність пана Лукашенка? Олександр Лукашенко буде в Україні 19 квітня на Київському саміті з ядерної безпеки чи він усе-таки прийняв пропозицію української сторони відвідати Україну 26 квітня і разом з президентами України та Росії поїхати в Чорнобиль, щоб ушанувати пам’ять жертв Чорнобильської катастрофи?

— Офіційної інформації білоруської сторони з приводу візиту президента Олександра Лукашенка в Україну 19 квітня немає. Що ж до 26 квітня, то в Чорнобилі йде активна підготовка зустрічі лідерів трьох держав і заявлено участь у ній глави білоруської держави.

— Коли буде здійснено обмін ратифікаційними грамотами договору про держкордон між Україною і Білоруссю? У чому причина затримки?

— Договір про держкордон уже ратифікований білоруським парламентом. Президент Лукашенко, у свою чергу, підписав закон. Залишилося тільки обмінятися ратифікаційними грамотами. Але білоруська сторона увесь час порушує питання так званого боргу українських суб’єктів господарської діяльності перед Білоруссю. Україна його не визнавала і не визнає: ці підприємства ніякого стосунку до нашої держави не мають. Ми шукаємо різні варіанти, які дозволять вирішити проблему договору про держкордон. Але питання важко вирішується в умовах, коли одна зі сторін не визнає боргу, а інша розуміє, що в них у балансі тріщать цифри…

Т. Силіна, В. Кравченко «Дзеркало тижня»

Коментування: коментарів