Роман Безсмертний: я побачив у білоруському народі велику націю, здатну на великі творіння

10.06.2011

Відомий політик — про своє звільнення з посади посла України в Білорусі, несподівані відкриття у «сябрах» та шкідливу для гардеробу білоруську кухню

Минулого тижня Віктор Янукович відправив у відставку посла України в Республіці Білорусь Романа Безсмертного. Цю звістку політик–«нашоукраїнець» сприйняв більш ніж спокійно — він її чекав.

Адже був у нинішній українській владі «чужорідним тілом». За рік дипломатичної роботи в Мінську (на цю посаду його призначив Президент Ющенко) Безсмертний не раз дозволяв собі критику на адресу офіційного Мінська і запам’ятався навмисним ігноруванням інавгурації президента Лукашенка. Сьогодні він каже, що прожив дуже корисний для себе рік. І навіть заявляє, що надто делікатно висловлювався про «бацьку». Україна, на думку екс–посла, не має стояти осторонь порушень прав людини у Білорусі.

Додому Роман Безсмертний планує повернутися через тиждень–другий — зараз ще завершує справи у Мінську (тому поспілкуватися ми змогли за допомогою «Скайпу»).

«Я знав, що наші дороги розійдуться»

— Пане Романе, як гадаєте, яка справжня причина вашої відставки? Це передовсім тому, що ви людина з команди Ющенка?

— Якщо відверто, я навіть не хочу перейматися цим питанням. Перша емоція, перша фраза, яка в мене з’явилася після оголошення відставки: це справа Президента, кого звільняти і призначати. Не хочу копирсатися, дізнаватися, хто йому нашіптував. Мені нецікаво! Рішення прийняв Президент, він несе за нього відповідальність.

— Але чи далися взнаки ваші критичні висловлювання на адресу Лукашенка?

— Мене регулярно запрошували в МЗС Білорусі, робили зауваження щодо моїх висловлювань. Але насправді вони не виходили за межі оцінки ситуації в Республіці Білорусь, зробленої офіційною владою в Україні. Можливо, Мінськ знаходив у моїх словах якісь натяки. Це той випадок, коли кажуть: обпікся на молоці, то й на воду дмухає.

— Ви казали, що давно чекали свого звільнення…

— Люди, які працюють у системі влади, готові до відставки з першого дня. Я прекрасно розумів, де я працюю, яку функцію маю виконувати. Одна із заступниць міністра закордонних справ, коли мене призначили, сказала пророчу фразу: «Люди, які вас призначали, напевно, забули про ваші погляди і політичну відвертість». Я і справді ніколи не намагався ховати свої погляди. Ніколи не жив чужою думкою, чужою позицією. Розумів прекрасно, що мені доведеться працювати з представниками політичної сили, погляди якої не поділяю. І спокійно усвідомлював, що рано чи пізно наші дороги розійдуться.
«Позиція України щодо Білорусі є адекватною»

— А як ви оцінюєте позицію держави Україна щодо подій у Білорусі?

— Якщо я правильно транслював позицію держави, вона на сьогодні є адекватною. Сьогодні я зустрічався з білорусами — вони дякують мені та Україні за ту позицію, яку впродовж цього року демонструвала наша держава щодо подій у Білорусі. Сьогодні і вчора отримав масу дзвінків. І не знаю ЗМІ (окрім хіба що заангажованих державних), які б не подякували посольству України та послу за висловлювану позицію. Це найвища оцінка, яку я міг би отримати.

— Зараз активно обговорюють кандидатуру вашого наступника. Начебто ним має стати колишній віце–прем’єр Віктор Тихонов. Дехто з експертів вважає, що таке призначення для нього буде приниженням…

— Знаю не більше за вас. Я теж чув, що Віктору Миколайовичу пророчать перебування у Білорусі. Але що значить «приниження»? Я теж свого часу був віце–прем’єром, народним депутатом. Але це нічого не означає.

Для мене особисто цей рік у Білорусі — колосальний досвід. Дуже важливо було відчути, що таке зовнішня політика. Знаєте, ми багато чого не розуміємо, живучи у своїй Вітчизні. І дуже приємно, коли ти перебуваєш у колі представників 20–30 націй, і вони говорять про твою країну добре. Доводилося, правда, чути всяке. Це неоціненний і дорогий для мене досвід.

— А як вам, не фаховому дипломату, працювалося послом? Дипломати часто зневажливо відгукуються про «поетів і політиків» на посольських посадах, які, мовляв, нічого не тямлять у міждержавних відносинах.

— Ну, по–перше, мені допомагав досвід адміністративної роботи і розуміння управлінських механізмів. Працював принцип розподілу повноважень: усі інші ділянки займали люди з великим дипломатичним досвідом. Крім того, я, як людина відверта, не боявся казати: «Цього не знаю, підкажіть мені». Цього не треба боятися. Бо будь–якій праці можна навчитися. А ось чого б я ніколи не навчився, то це ховати свою позицію, свої думки за «блудословіє». Не вмію розказувати про велич і досягнення, коли цього немає. Життя в політиці й допущені помилки не дозволяли мені говорити неправду, лукавити перед людьми. І мені дуже приємно, що саме цю позицію білоруси цінують.

— Ви сказали в одному з інтерв’ю, що більше на дипломатичних посадах себе не бачите…

— Вважаю, що є люди, які можуть ліпше реалізовувати зовнішню політику, ліпше вміють дотримуватися певних правил.

— І лукавити?

— Це ви сказали, а не я (посміхається). Хоча, як на мене, найгірше в зовнішній політиці з того чи іншого питання — не мати ніякої позиції.

А оцінку мені як дипломату мають давати інші.

— Давнє питання позначення кордонів між двома країнами не вирішилося і за вашої каденції…

— Питання демаркації кордону між Україною та Білоруссю давно перейшло межу коректності у відносинах між двома державами. Процедура обміну ратифікаційними грамотами затяглася. Багаж учорашнього дня не дозволяє зробити цей крок, і це розуміють обидві сторони. Білорусь вимагає погашення боргу радянських часів, а Україна його не визнає. Думаю, найближчим часом це питання не розв’яжеться. Білорусь переживає економічну скруту, тому зараз не буде здатна закрити очі на так званий борг.

«Мама була втішена моєю відставкою»

— А як сприйняла ваше звільнення родина. Мама, наприклад?

— Добре. Днями був у мами, вона сама мені казала: «Знаєш, сину, я вже в роках, треба, щоб ти вже був ближче біля мене». Вона втішена тим, що я повернувся в Україну.

— Але ви кажете, що прощатися з білорусами та Білоруссю не збираєтеся. Може, у вас тут бізнес з’явився?

— Ні, не з’явився. Але з’явився десяток друзів; із деякими людьми ми дуже близько зійшлися. Бо ж що об’єднує людей найбільше? Лихо, складнощі. І все це було за останній рік. Тому в мене є з ким тримати постійний зв’язок, співпрацювати.

— Ідеться про опозиційних політиків?

— Це найрізноманітніші люди: і представники владних структур, і опозиції, і посли європейських країн

— Як вам жилося цей рік у Мінську? Про що думалося? Які враження склалися від тамтешньої атмосфери?

— Ситуацію в Білорусі рятують люди. І чим більше ти з ними спілкуєшся, чим відвертіше, коли намагаєшся допомогти, тим більше отримуєш задоволення. І менше звертаєш увагу на відсутність сервісу, на незвичні для українця картини — порожні безлюдні вулиці, без автомобілів, відсутність зовнішньої реклами і багато іншого, що відрізняє візуально Білорусь від України. Все це компенсується спілкуванням із людьми — прекрасними, талановитими.

— Як ви прокоментуєте нинішню економічну й фінансову кризу в Білорусі?

— Політична ситуація дуже складна. Економічна, валютно–фінансова криза, очевидно, матиме свій вихід — або через парламентську кризу, або загальнополітичну. Вочевидь Білорусь стоїть на порозі серйозних випробувань. Той інструментарій, який пропонує білоруська влада, рішення, які приймають… З досвіду українських криз скажу, що цього не достатньо.

«Українці все сприймають через «ні», білоруси — через «так»

— В Україні теж очевидне згортання демократії, як колись було в Білорусі. І багато хто заговорив про можливі аналогії з режимом Лукашенка. Як думаєте, нам такий сценарій не загрожує?

— Знаєте, я оце подивився репортажі з «Межигір’я»… В Україні те, що відбувається в Республіці Білорусь, неможливе! Хоч іноді й попереджають: ніколи не кажи ніколи. Але думаю: у подібній ситуації, як у Білорусі, влада в Україні вилетіла б, як корок із пляшки шампанського.

— У нас, виходить, є імунітет до такої влади?

— Це не імунітет. Це ментальність. Українець усе сприймає через «ні», через заперечення. Білорус усе сприймає через позитив — через «так»: світ, емоції, позиції. Принаймні це моє спостереження.

— І багато таких відкриттів ви ще зробили?

— Багато! Ось, наприклад, ми перебували в полоні стереотипних тез: відсутність лідерів у Білорусі. Це неправда. Лідери є! Далі: відсутність у Білорусі певних напрямків творчості. Це теж неправда. Блискучі художники, співаки, композитори, прекрасний балет, оперний спів, театр — усе це є. Чому воно не пробиває собі дорогу, хоча б так, як в Україні, — це інше питання. Але я побачив у сусідньому народі велику націю, здатну на великі творіння, і це не просто слова. І залишаю Білорусь із великою надією, що рано чи пізно ця країна буде цивілізованою європейською державою.

— А яким ви бачите своє майбутнє? Повернетеся в політику?

— Не знаю… Не дав ще відповідь на це питання. За ці кілька діб у мене відбулося чимало телефонних розмов — телефонували колеги, друзі, запитували. Побачу… Ще не готовий відповісти однозначно. Зараз, скажімо, я не маю жодного бажання іти на вибори у Верховну Раду. Але все може бути…

— Тобто ви хочете відпочити?

— Відповім так: якби я працював попередні 15 років в Україні так, як працював рік у Білорусі, то дожив би до ста років (посміхається).

КУЛІНАРНЕ

«Білоруська кухня набагато жирніша за нашу»

— Ще одне моє відкриття стосується білоруської кухні: вона, виявляється, набагато жирніша, ніж українська. Деякі речі мене дивували: в Україні певні страви нікому не спаде на думку готувати на свинячому салі.

У чомусь білоруська кухня повторюється з нашою: ті ж деруни, картопляники, печеня. А загалом білоруська кухня дуже смачна. Єдине: я часто намагався утримуватися, щоб завдяки цій кухні і своєрідності роботи не довелося перешивати гардероб (сміється).

ДОВІДКА «УМ»

Роману Безсмертному — 45 років

Народився в Макарівському районі на Київщині. За фахом — учитель історії. У політиці з 1994 р. — тоді Роман Безсмертний був уперше обраний народним депутатом України. У 1997—2002 рр. був постійним представником Президента Кучми у Верховній Раді. Наприкінці другого депутатського терміну Роман Петрович зблизився з командою Віктора Ющенка. На президентських виборах 2004 р. керував центральним штабом Ющенка, під час Помаранчевої революції був комендантом Майдану.

Обіймав посаду віце–прем’єра в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова. Працював заступником голови секретаріату Президента Ющенка.

Безсмертного називають одним із «батьків» партії «Наша України». Неодноразово очолював виборчу кампанію цієї політсили, займав пост голови ради партії. У 2010 році, в заключний день свого президентства, Віктор Ющенко призначив Безсмертного послом України в Білорусі.

Україна молода

Читати також:

Роман Безсмертний вважає, що поводився на посаді посла в Білорусі “надто делікатно”

Звольнены амбасадар Украіны ў Беларусі

Амбасадар Украіны жорстка раскрытыкаваў афіцыйны Мінск (відэа)

Коментування: коментарів