ТІНЬ БІЛОРУСЬКОГО СОЦІАЛІЗМУ

28.08.2011

У прикордонному селищі Заболоття Ратнівського району можна купити дешеві білоруські продукти і бензин.

Різниця в цінах на товари по різні боки кордону завжди приваблювала тих, хто хотів і вмів заробляти. Подібним «бізнесом» не гребують навіть у розвинутих країнах Європи. Що вже казати про пострадянські Україну та Білорусь… Для жителів прикордонних територій обох держав така торгівля – це справжня рятівна соломинка. Крім неї, людям по обидва боки кордону іноді просто нічим заробити на життя.

«ДВЕРІ» В УКРАЇНУ ВІДКРИТІ ДЛЯ СЯБРІВ

За 6 кілометрів від українсько-білоруського кордону розташоване селище Заболоття. На близькість до державного кордону у цьому населеному пункті вказують не лише митниця чи прикордонний пост. У колишньому райцентрі відчувається ще й особлива «прикордонна» аура. Про неї, перефразовуючи класика, можна сказати: «Тут білоруський дух, тут Білоруссю пахне». У мові місцевих жителів часто звучать білоруські слова. Люди уважно стежать за курсом білоруського рубля, цікавляться закордонними новинами і, здебільшого, поважають «бацьку Лукашенка» за порядок у державі.

Про події у близькому зарубіжжі селяни добре поінформовані у першу чергу від родичів, які живуть і працюють у Білорусі. Крім того, у селищі щодня буває багато приїжджих сябрів. Місцева залізнична станція – їх перша зупинка на шляху в Україну. В минулому році станцію нарешті відремонтували на радість жителів селища. Для заболоттівських поліщуків це була справді велика подія, адже до ремонту своїм фасадом та внутрішньою невлаштованістю вона незмінно викликала сором перед сусідами. Але тепер будинок виглядає цілком по-європейськи: відремонтований ззовні і всередині, з новими вікнами та дверима, вкритий добротною металочерепицею.

Рух поїздів на станції починається з раннього ранку і закінчується опівночі. Протягом дня в селище приходить чотири дизеля з Бреста. Перший рейс відбувається о 4-ій годині ранку. Пауза між прибуттям та відправленням триває приблизно годину. Цього часу цілком вистачає перекупникам із Білорусі, щоб збути привезений товар, купити замість нього український і знову зайняти місце у вагоні. Постійні «човники» (так називають гендлярів) здають продукти підприємцям на місцевому базарі, що знаходиться поруч із залізницею. Привезене реалізують із порівняно невеликою «накруткою», а вже наші продавці перепродують його на власний розсуд. Переходячи з рук у руки, недорогі білоруські товари поступово за цінами наздоганяють українські. І коли, нарешті, потрапляють до Луцька, від хваленої білоруської дешевизни не залишається й сліду.

ДЕСЯТЬ БАНОК І ДВІ ПАЧКИ В ОДНІ РУКИ

Інколи у селище потрапляють випадкові перекупники. Їх одразу «видають» чималі сумки і розгублені обличчя. Не знаючи, куди податися зі своїм крамом, вони готові торгувати, де прийдеться. Можуть розкласти товар у центрі селища або обходити магазини в радіусі станції, пропонуючи його місцевим жителям. Покупці, як правило, знаходяться, хоча роблять це на свій страх і ризик, особливо влітку.

Кілька років поспіль в Україну привозять один і той самий набір продуктів – ковбасу, сметану, твердий сир, масло, згущене молоко. Білоруські товари у нас стають все популярнішими за рахунок низької ціни і хорошої якості. Неймовірно, але Білорусі вдалося зберегти високі стандарти харчової промисловості, а наші виробники в погоні за прибутком махнули рукою на споживача. Ковбаса в сусідній країні відрізняється приємним смаком, а також наявністю в ній… м’яса. Білоруське згущене молоко – це не наш білий, пересолоджений сироп у металевих банках, а густе, смачне, улюблене з дитинства частування.

Крім продуктів, експортний товар «номер один» – білоруський бензин. Тривалий час водії Заболоття заправлялися здебільшого ним, економлячи таким чином більше 2 гривень на літрі. Ще торік гостю з-за кордону вистачало залити повний бак пального, взяти з собою десять літрів у каністру, і тижнева зарплата білоруса осідала в його кишені. А вже зараз перетнути кордон з повним баком і десятилітровою каністрою можна не частіше, ніж раз на 5 днів. Тож тепер торговці імпортним паливом приїздять сюди значно рідше.

Разом із бензином білоруська влада обмежила вивіз продовольства. Сьогодні без сплати податків через кордон дозволяється провезти лише 5 банок тушонки, 5 банок згущеного молока, 2 палки ковбаси і 2 пачки цигарок. Обмеження введені після подій початку 2011 року, коли в економіці сусідньої країни почалися проблеми. Серед усього іншого, їх причиною стало виконання президентом передвиборчої обіцянки підняти середню заробітну плату до 500 доларів із 320. Зарплати справді підвищили, але радість тривала недовго. Вже навесні у Білорусі виник дефіцит валюти, а в травні Нацбанк країни оголосив про девальвацію білоруського рубля одразу на 56 %. За один день жителі країни стали удвічі бідніші.

Після девальвації різко зросли ціни. Внаслідок кризи продукти харчування подорожчали у півтора-три рази. Найбільше підвищилися ціни на рибу, крупи, м’ясо (хоча на вартості ковбас це чомусь не позначилося). Але проблеми сусідів не варто сприймати як повне збідніння. Рівень життя в Білорусі знизився, та на полицях магазинів все-одно повно товарів. Переважно це продукція вітчизняного виробника. Вітрини гастрономів завалені ковбасними виробами. Варена ковбаса коштує не більше 20 гривень на наші гроші, копчена – від 40 гривень. Вершкове масло продається по 8 гривень за пачку, молоко по 3 гривні за літр.

НАЗАД ВЕЗУТЬ ПОМІДОРИ, ОЛІЮ ТА… ІКОНИ

До кризи кожен перетин українсько-білоруського кордону з продуктами і бензином приносив прибуток у 25 доларів. Не дивно, що на «підзаробітки» білоруси приїздили у Заболоття і на своїх автомобілях, і залізницею. Місцева влада побачила, що з цих візитів селище також може мати вигоду, і три роки тому організувала ринок. У народі його зараз називають «великий вівторковий базар», що працює поряд із постійним невеличким риночком. Щотижня центр селища стає схожим на галасливий циганський табір, численні палатки і ятки якого займають всю територію перед залізницею. Купити тут можна все потрібне, від голки до побутової техніки. Крім білорусів, торгувати у Заболоття приїздять підприємці з Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківська.

- Був час, коли білоруси до нас навіть хліб привозили, – згадує селищний голова Заболоття Василь Головій, якого люди обрали вдруге на цю посаду. – Зараз такого вже немає. Навесні взагалі був повний застій, зовсім мало людей приїздило. Лише тепер потроху починають навідуватися. Купують переважно помідори, перець, баклажани, кавуни. У Білорусі ці овочі коштують майже утричі дорожче, ніж в Україні. Помідори, які у нас по 3 гривні, там продаються по 8-10 гривень на наші гроші. Ще їх цікавлять будівельні матеріали, освітлювальні прилади – лампочки, люстри. Користуються попитом церковні речі – свічки, підсвічники, ікони, хрестики.

- Як тільки зарплату отримають, так і вирушають до нас на закупи, – ділиться своїми спостереженнями місцева жителька Раїса Рамазанівна Нагуманова, чия хата стоїть недалеко від базару. – У вівторок на ринок з Білорусі приїздять переважно підприємці на машинах. А в будній день – то їдуть здебільшого пенсіонери, використовують пільги на поїзд. Куплять відро помідорів, один кавун, пляшку олії – і задоволені. З України вони теж багато не можуть вивезти.

До речі, Раїсу Рамазанівну (доньку поволзького татарина) можна назвати ветераном прикордонної торгівлі. В середині 90-х років вона однією з перших у селищі проклала шлях «з волинян у білоруси». Після скорочення на роботі матір двох студентів була змушена освоїти фах продавця. Товаром з Хмельницького торгувала на вокзалі у Бресті, возила по селах, де жили родичі та колишні односельчани. У постійних роз’їздах провела цілих дванадцять років, на цьому підірвала здоров’я. Та відколи у селищі відкрився великий ринок, торгові поїздки за кордон Раїси Рамазанівни втратили сенс. Тепер за нашими товарами білоруси самі приїздять в Україну.

ЯКБИ ЩЕ Й МЕДИЦИНУ НА ЕКСПОРТ

Крім дешевих продуктів, Білорусь може з повним правом похвалитися своєю медициною. Величезне досягнення білоруської влади, яке неможливо заперечити, – безплатна охорона здоров’я. Хоча так званий «білоруський соціалізм» балансує на краю прірви, у свою медичну галузь держава все одно вкладає величезні кошти. Тому білоруси – щасливі люди, не мають уявлення про платні медикаменти. «У нас теж таке починалося. Лягаєш в лікарню – тобі дають список ліків, які мусиш сам купити. Коли Лукашенко йшов на президентські вибори, він обіцяв це неподобство припинити. І припинив. Ми у себе ліків не купуємо. Все оплачує держава», – коротко сказав чоловік на пероні, перед тим, як сісти у дизель.

Щодо всього іншого – життя у Білорусі не таке безхмарне, як може здатися на перший погляд. Як і у нас, у них існують проблеми низьких зарплат, безробіття, інфляції. Тому цілковитої ейфорії від сусідньої держави жителі Заболоття все ж таки не відчувають. Розійшлися у своїх судженнях про неї і ті люди, з якими нам вдалося поспілкуватися. Якщо молоді дівчата, які торгували помідорами неподалік від залізниці, категорично заявили: «У них там все краще, ніж у нас», то вже помірковані жінки середнього віку, родичі яких у Білорусі живуть багато років, відгукуються про тамтешні порядки стриманіше: «У них є свої плюси, але жити там ми б не хотіли».

«Волинь»

Коментування: коментарів