Транзитна Білорусь

13.05.2011

Вже два тижні після Баварії, а все до Нюрнбергів-Бамбергів і інших Ротів з Вайсенбергами руки не доходять. Покажу я краще Білорусь, майже свіжу (9-10 травня).

Про Білорусь пересічний українець знає, що це така країна з хорошими дорогами. І дороги там справді непогані.

Ще пересічний українець знає, що Білорусь – законсервований совок. І знову бінго! Це от місто Мозир.

Чимале таке місто, розміром з Кам’янець. З пам’яток – трішки старих особняків; Бернардинський костел, перетворений на православний Михайлівський собор (є ще два костели, ми не бачили); дерев’яна вежа сумнівної цінності на замчищу – і міст через Прип’ять. Хороший такий міст.

Ось такий. А ще в Мозирі є гірськолижний курорт – і всі бігборди міста (їх, напевно, є аж десять) повідомляють саме про нього. І ніяких ляшків чи кредитів з шоколадками.

Поїхали далі розбиратися з білоруськими спеціалітетами. Один з основних – ландшафтний, а щоб йому, дизайн по-білоруськи. Це так: якщо їдеш навіть через невеличкий лісок, до дороги дбайливим лісником вже притащено валун, побілено його блакитною фарбою і написано якийсь лозунг. Або намальовано картинку. Дуже популярні лебеді.

Вони не лише на валунах, вони взагалі скрізь.

Ще був бідончик від молока розміром з двоповерхову хатку, клумби, де замість квітів – розмальовані в усі кольори веселки камінчики і дельфіни зі стовбурів.

Наївно, але мило.

В білоруського ландшафтного дизайну є король, ім’я його мені невідоме, але живе він у селі Лебедьовці Жлобинського району Гомельської області.

Потяг до прекрасного в цієї людини сильніший за економічні негаразди. Він ваяє з підручного матеріалу.

В хід йдуть навіть кришечки від рідкого мила і засобів для миття посуду.

Він добре знає також маркетологічні фінти для туристів – і грає на їхніх душах майстерно і вправно. Бо для них, себто для нас з Володею, скажімо, є два дерева: мудрості і удачі. Володя потримався за удачу, а я чомусь мудрістю погидувала, так і лишуся без мудрості.

Тепер давайте про страшне. Їхали ми чужою країною акурат 9 травня. Свято, коротше. Найбільше вразили святкування у Рогачьові (це такий райцентр на Дніпрі, 33 700 жителів – чимале місто, коротше).

Територія загороджена парканом. По його периметру – міліція. Щоб підійти на площу, треба показувати міліціонерам, що там у сумках. Одинока будочка з шашликом. В кутку площі стоїть військова вантажівка, у ній – чоловічок з апаратурою. Дуже голосно прокручує якусь шалено-махрову російську попсу. На площі товчуться підлітки, поважні пари за 60, молоді мами, люди середнього віку – і всі пританцьовують. Блін, це мене вразило навіть більше за те, що в Білорусі ДО ЦЬОГО ЧАСУ екзотичні харчі на кшталт бананів, апельсинів чи лимонів продають ПОШТУЧНО (на кожній втомленій життям фрукточці – цінник, о боже). І фруктів нема, і свята – ось такі. Та я не знаю, що мусить статися у Кам’янці, щоб люди різного віку і статусу пританцьовували під якусь Жанну Фріске на площі!

Далі ми бачили, як Дніпро розлився і позатоплював села – а також гігантський (15 хвилин чистого бабаху у небі) фейєрверк у Могильові (Магілёў). На салют прийшло все місто, ну буквально все. Корки потім на дорогах були абсолютно московські.

Могильов, той, що не Подільський, а колись губернський, – третє за величиною місто країни, сильно понищене в Другу світову.

Кілька років тому там відбудували ратушу.

А ще там є Вознесенський костел (1738-1752).

Діючий.

І направду майже-справжньо-європейського виду Зоряна площа. Астроном з телескопом, навколо крісла із знаками зодіаку. Крісла не просто так – телескоп одночайно ще й сонячний годинник. Показує час абсолютно вірно, ми перевіряли. Сподобалось.

Ще ми бачили Шклов (Шклоў) – бачили ратушу (в ратуші, схоже, школа, ахаха), але не бачили пам’ятник огірку, а він був.

І колишній колегіум ієзуїтів у Орші (біля якого є кафе з дезорієнтуючою назвою “Замкове”).

Обідали ми потім десь на московській трасі в кафе “Хмельной кучер”. Кафе було білоруське, написи у туалеті у ньому були польською, гроші приймали російські, а телевізор у залі розривався якимось з українських каналів.

http://kamienczanka.livejournal.com

Коментування: коментарів